Вірші від душі... Автор - учень 11 класу Ігор Волощук
Майбутнє
Майбутнє – не сьогодні і не завтра,
Майбутнє – вже тепер, у дану мить,
Струмок добра, життя, зерно любові
З джерел сьогоднішніх в майбутнє побіжить.
Нам обирать свій шлях, свою дорогу.
Нам вибирать душі своєї стяг. Нам здобувати з честю перемогу,
Що житиме завжди в людських серцях.
В руках у тебе – пульт до твоїх рішень,
Потрібно ж кнопку істини знайти.
Чи зробиш ти своє життя гучнішим,
Розплутавши кривих доріг дроти?
Тобі вирішувать – прогнати чи простити,
Любити чи ненавидіть когось,
Чи про майбутнє у Отця просити,
Чи все ж самому вирішить хоч щось?
Чи власним серцем світ цей обігріти,
Нести вогонь добра у майбуття,
Горіти, йти вперед, творити.
Із цього починається життя.
Прокинься, друже
Прокинься, друже, від сну терпкого,
Забудь чужу блакить океанів,
Сьогодні звільниш себе самого,
А завтра впадеш під вагою кайданів.
У серці у тебе манери Європи,
Соромишся ти свого колориту.
Ти в інші світи тікаєш галопом,
Відмовившись власну країну творити.
У твоїх мізках – Бродвей, Манхетн,
Ти думкою зараз в Берліні, Сіднеї.
А де ж ти тілом знаходишся, де ти?
Хто у злигоднях подбає про Неї?
Забути минуле, і дім, і тата
Тобі, можливо, якось і вдасться,
Але забути Вкраїну-матір –
То наче в царство Аїда впасти.
Твоя душа стане болісно гнити,
Єдиним спасінням для неї буде
У матері прощення попросити,
Прохати милості Божого суду.
І все ж пробачать твою грішну душу.
Ти позбудешся чуми свідомості.
Диявола свого всередині задушиш.
Здоровим і чистим залишишся знову ти.
Слово
Слово – мур народу,
Слово – його стріли.
Хто врага породить,
Воно його прострілить.
Слово – ніжні губи,
Слово – щирий погляд.
Поцілує, приголубить,
Про любов пісні заводить.
Слово – дар і сила,
Слово – зброя люта.
Ми серце ним просилим,
Не чуючи спокути.
Слово – голос Бога,
Слово – старт для світу,
Для праведних дорога,
Яку треба хранити.
Слово – пісня мами,
Її любов – то слово,
Пронизане сльозами
І ніжна колискова.
Слово – злато світу,
Слово – чесний присяг.
Не вмієш ним владіти?
Не вмієш – не берися.
У когось- стразами і золотом покриті.
У когось-дерев´яні і прості-
Несем і згадуєм найкращі миті...
Для когось- то дитинство золоте,
Коли ще мама й тато молоді,..
Сад яблуневий розово цвіте!-
Які ж щасливі були ми тоді!
Для когось-гроші і кар єрний ріст-
І перед Богом маєм виправдання...
Один одного поїдаєм в піст
І зраду називаємо коханням.
Своя Голгофа в кожного із нас-
За все у цім житті будем платити.
Перед межею - в той останній час,
Коли із Богом треба говорити...
-
- 5 03.2015 Людмила Максимлюк
Я - Волноваха Обірвані струни тринадцяти життів...
Розстріляний автобус з пекла і ...до раю..
А кожен просто вижити хотів!
Мені здається, я усіх їх знаю...
Старик,і літня жінка,і дівча...
Дорожні сумки з пожитками простими...
Й невтішно плаче на вікні свіча,
Бог уже опікується ними.
Розстріляний автобус- неминуча плаха!
Вінок кривавий із химерних квітів...
Розстріляний автобус-
Я є Волноваха!!!
І дзвонять дзвони по усьому світі!
15.01 2015 Людмила Максимлюк
Я - Маріуполь! Я-- Волноваха!
Я - на снігу закривавлена птаха!
Я - жінка! Я - мати! А я - ще дитина!..
Та ім´ я одне в мене - Я - Україна!
Я - Львів! Я - Попасна! Я - містоТернопіль!
Я - летовища розвіяний попіл!
Я - кіборг розстріляний! -
Полонений комбат!
І рани усіх їх у мене болять!
Зглянься,Боже,праведний світе!
Бо гинуть і гинуть сини мої - діти...
Дай же їм сили і мужності дай!
Я - їх розіп´ ятий Іродом край!
Я - Київ! Я - Харків! Я - маленьке село!
Поможи нам,світе,щоб війни не було!
Хай вбивцям тим буде кривавая плаха!
Я - Маріуполь! Я - Волноваха!
28.01.2015 Людмила Максимлюк
Ти думаєш - я стала на коліна?
Я тільки зав`язала берці!
Жіноче ім я в мене -Україна!
Любов і гордість оповили серце!
Ти думаєш - мене здолати?-
І грози, й гради ранять мої груди...
Не раз приходилось мені вмирати,
Щоб знову відродитися і бути!
Та вірю я,що зацвіте калина,
І кануть в небуття на схід тумани...
Що мати дочекається на сина!
А я схилилась перев´ язати рани...
Стою на краю прірви і молюся-
І сум,і віра,і надія в серці!
А ти чекаєш,що я похитнуся?! Ні! -
Cхилилась тільки зав´язати берці!
12.01 2015 Людмила Максимлюк
А сотню вже зустріли небеса..
Летіли легко, хоч Майдан ридав..
І з кров´ ю перемішана сльоза….
А батько сина ще не відпускав..
Й заплакав Бог, побачивши загін—
Спереду–сотник , молодий ,вродливий,
І юний хлопчик в касці голубій ,
І вчитель літній–сивий-сивий..
І рани їхні вже не ´їм болять..
Жовто-блакитний стяг покрив їм тіло..
Як крила ангела,злітаючи назад,
Небесна сотня в вирій полетіла